Окобака!

За віконцем весна розквітала
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало
Величезним кухонним ножем
Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне тіло тієї свині
Пролетіло життя мов хвилина
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив в твоє серце ножа
Ти збагнула, що люди тварюки,
І твоя відлетіла душа.
Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сиджу,
П'ю горілку
І тебе потихеньку жую.
Я не злодій, не кат, не злочинець.
В мене друзі, робота, сім'я,
Та який же я, бля, українець
Якщо сала не їстиму я.

(1969. Джим Моррисон. Неизданное)

1. reala:

   29.05.2009 в 16:04

   П’ю горілку
   І тебе потихеньку жую.

   О ужос!:)))

   Ответить на этот комментарий
   • voland:

     29.05.2009 в 16:36

     Ганібал Лектер – наш, рідненький! )

     Ответить на этот комментарий
2. Сонет Свині | Online REL:

   13.08.2010 в 17:05

   [...] ножа Ти збагнула, що люди тварюки, І [...] Continue reading here: Сонет СвиніОкобака! » Сонет Свині Начелдахи [...]

   Ответить на этот комментарий